Фотоальбом

Конференції та презентації

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму» (до 15-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»)

8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

Детальніше »

Відкриття виставки «Слово, обірване у Биківні»

27 жовтня 2016 року, в річницю розстрілу письменника Майка Йогансена, на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» відбулось відкриття фотодокументальної виставки «Слово, обірване у Биківні». На 8 інформаційних банерах висвітлено долі 20 письменників покоління «Розстріляного відродження», знищених упродовж 1937-1938 років у в’язницях НКВС у Києві та похованих на території колишньої спецділянки у Биківнянському лісі.

Детальніше »

Новини

До 80-х роковин «Великого терору» 1937-1938 років

25.07.2017

До 80-х роковин  «Великого терору» 1937-1938 років

Сьогодні виповнюється 80 років від дня затвердження 25 липня 1937 оперативного наказу народного комісара внутрішніх справ СРСР М. Єжова № 00439 «Про операцію з репресування німецьких підданих, що підозрюються у шпигунстві проти СРСР». Цей наказ став зловісним передвісником «Великого терору» 1937-1938.

Каральні органи мали «нейтралізувати» на підприємствах, установах СРСР німецьких підданих, яких підозрювали у шпигунстві. Проте на практиці  НКВС заарештовував не тільки німецьких підданих, але й громадян СРСР німецького походження.

Наймасовішого характеру знищення людей набуло у 1937-1938 роках, які прийнято називати «Великим терором». Масштаби «Великого терору» вражають, а кількість жертв обраховується сотнями тисяч осіб. Основними причинами «Великого терору» історики вважають бажання Й. Сталіна після його приходу до влади ліквідувати реальних і потенційних противників режиму, досягти повного упокорення населення шляхом винищення окремих  національних і соціальних груп, завершити «кадрову революцію» й утвердити авторитарний стиль керівництва.

Формальною підставою для розгортання терору стала теза Й. Сталіна про загострення класової боротьби по мірі зростання успіхів соціалістичного будівництва в СРСР. Для прикриття масового терору в суспільстві була розгорнута спеціальна пропагандистська кампанія з нагнітання істерії навколо «шпигуноманії» та «ворогів народу».

Ідейній старт  «Великому терору» було дано на лютнево-березневому Пленумі ЦК ВКП(б) 1937 року. 2 липня 1937 Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалив рішення «Про антирадянські елементи», в якому практично дав команду НКВС СРСР з розгортання масових репресії. 30 липня 1937 заступник наркома внутрішніх справ М. Фріновський  надіслав на затвердження Політбюро оперативний наказ наркома М. Єжова за № 00447 «Про операцію з  репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів».  31 липня  Політбюро надав згоду на розгортання масових репресій по всій території СРСР. Наказ передбачалось виконати  у 4-місячний термін, до ХХ-ї річниці так званої Жовтневої революції. «Великий терор» мав стати завершенням двадцятилітньої боротьбі більшовицької влади з соціально  ворожим елементом.

Для цього  у кожній з 64 адміністративних одиниць СРСР створили позасудові органи – "трійки", до складу, яких входили: перший секретар обкому (краю) ВКП(б), начальник обласного управління НКВС та обласний прокурор. Наказом також регламентувались ліміти, тобто наперед зазначена кількість «ворогів народу», яких потрібно знищити.  Ліміти розподілялись за двома категоріями, перша категорія означала розстріл, друга - заслання до концтаборів  Головного управління  таборів  НКВС СРСР (ГУЛАГ). Ліміт для України за І-ю категорією встановлювався у  8 тисяч осіб. Упродовж «Великого терору» 1937-1938 років в Україні  розстрільний ліміт постійно збільшувався і в листопаді 1938 року досяг свого піку у 146 тисяч осіб.

Особливістю  наказу № 00447 було те, що репресованим по І-й категорії, вирок не оголошувався практично до моменту  розстрілу. Окрім трійок,  які забезпечували основний вал розстрілів, працювала ще московська двійка у складі наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова та Прокурора СРСР А. Вишинського. Зазначений позасудовий орган  заочно затверджував  альбомні списки репресованих. Для репресій  керівників усіх рівнів  та військових працювала  військова колегія Верховного Суду СРСР, виїзні сесії якої діяли по всіх столицях республік СРСР. Репресії також здійснювались військовими трибуналами частин НКВС та Червоної армії, а також за допомогою спеціальних колегій судів різних рівнів.  Паралельно з наказом № 00447 НКВС увело в дію низку наказів по «національних» лініях. Зокрема, наказ №00485 від 11 серпня 1937 з ліквідації осередків Польської організації військової, «румунська операція», так звана «харбінська операція», спрямована на репресії проти співробітників Китайсько-Східної залізниці і реемігрантів із Манчжоу-Го, а також «латиська», «грецька», «естонська» «литовська», «фінська», «болгарська і македонська» та «афганська» операції. Окрім того, діяли Постанова Політбюро про очищення оборонної промисловості від осіб національностей, стосовно яких проводяться репресії, та Директива Наркомату Оборони про звільнення із Червоної армії військовослужбовців національностей, не представлених на території СРСР. Постійно зростаючий вал масових репресій розтягнув виконання наказу № 00447 на 15 місяців, до  листопада 1938.

 «Великий терор» 1937-1938  зібрав свій жахливий врожай  і в  Україні.  Під кулі катів із НКВС потрапила  значна частина української творчої та технічної інтелігенції, видатні діячі культури, представники усіх релігійних конфесій та національних меншин, військові, робітники та колгоспники, колишні вояки УНР тощо.

 Для  поховання розстріляних, ще до початку «Великого терору», Київська міська рада таємним рішенням від 20 березня 1937 року виділила земельну ділянку для спецпотреб НКВС УРСР у Биківнянському лісі на околиці Києва. Тіла жертв ночами з дотриманням суворої таємниці привозили вантажівками, критими брезентом до спецділянки НКВС УРСР у  Биківнянському лісі,  де їх навалом скидали у братські безіменні могили. Офіційно «Великий терор»  згорнуто 17 листопада 1938 спільною Постановою РНК СРСР та ЦК ВКП(б) «Про арешти, прокурорський нагляд і ведення слідства», але репресії проти населення СРСР продовжувались до  початку німецько-радянської війни 1941 року.

Сьогодні на місці чисельних братських могил НКВС розташований Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», який зберігає пам'ять про тисячі невинних жертв, похованих на його території, та працює над поверненням до суспільної свідомості інформації про людей, знищених сталінським режимом.