Фотоальбом

Конференції та презентації

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму» (до 15-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»)

8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського мартиролога: Олександр Соколовський

20.05.2020

Сторінками Биківнянського мартиролога: Олександр Соколовський

«Низка моментів у моєму творі «Богун» , як-то: […] стосунки козацтва й українського селянства, стосунки між козацькою старшиною і трудящими масами, характеристика провідників повстання Хмельницького й Богуна відображені мною значною мірою в світлі даних української буржуазно-націоналістичної історіографії (Грушевського, Єфремова та ін.)». Такими канцеляризмами говорив про свій найвидатніший роман письменник і музейник Олександр Соколовський на допиті 5 листопада 1937 року. Стиль відповіді говорить не лише про внутрішній злам митця (такі твердження більше пасують бюрократу, ніж майстру слова), а й про те, що за відсутністю інших доказів у провину письменникам в роки Великого терору ставили їхні твори.

Олександр Соколовський народився 8 вересня 1895 року у  Конотопі (нині – Сумщина) у родині дрібного урядовця (батько був листоношоюземської управи, помер 1909 року).

Закінчивши чернігівську гімназію та вступивши до Київського університету у 1914 році, юнак, вочевидь, поринув у вир політичного та революційного життя. Свідченням цього є численні арешти різними владами.У 1914 році в Києві – за виступи проти імперіалістичної війни, засуджений до 6 років каторжних робіт, відбував покарання у Саратові; 1918 року у Чернігові – за виступи проти німецької окупації України, був ув’язнений у концтаборах Бяла та Бресту; 1920 року – в  Чернігові, а 1924 у Києві – за звинуваченням в есерівській діяльності.

Проте біографія Олександра Соколовського багата не лише арештами, а й пошуками себе та професійної самореалізації. Він працював у Спілці кооператорів, Всеросійському кооперативному банку, був секретарем Київської філії товариства політкаторжан і зсильнопоселенців, науковим співробітником Музею революції в Києві. Різноманітні сфери діяльності не завадили, однак, його письменницькому зростанню. Олександр Соколовський  активно проявив себе в історичній романістиці. Наприкінці 1920-х – початку 1930-х вийшли друком «Перші хоробрі» (1928), «Нова зброя» (1932), «Роковані на смерть» (1933), повість «Бунтарі» (1934), присвячені різнім історичним постатям і подіям новітньої історії. Не всі його тексти були однаково рівними чи витримали випробування часом, проте історичний роман «Богун» (1931) про життя й військову звитягу прославленого полковника і до сьогодні залишається актуальним, про що свідчать його неодноразові перевидання в діаспорі (1957), за часів радянської влади (1964, 1971) та вже у незалежній Україні (2019).

Востаннє письменника заарештували 29 жовтня 1937 р. за звинуваченням в участі в українській контрреволюційній націоналістично-терористичній організації. Утримували у спецкорпусі Київської в’язниці.

В обвинувальному висновку містяться типові для періоду Великого терору звинувачення. Буцімто Олександр Олександрович «впродовж всього періоду існування радянської влади, вів активну контрреволюційну роботу», «повністю поділяв терористичні установки організації, особисто брав участь в одній, із створених есерівським центром, терористичній групі», «спільно з рядом учасників організації проводив активну підривну роботу в товаристві політкаторжан, музеї цього товариства та підопічних останньому частинах РСЧА».

Розстріляли Олександра Соколовського в Києві 22 серпня 1938 року за вироком виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР, яка засідала всього 15 хвилин. Олександр Соколовський не дожив до свого 43-річчя кілька тижнів. Реабілітований у 1957 році.

Інформацію підготувала Ярослава Кравченко