Фотоальбом

Конференції та презентації

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму» (до 15-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»)

8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського мартиролога: Олександр Прокопенко

12.06.2020

Сторінками Биківнянського мартиролога: Олександр Прокопенко

У період Великого терору порушення прав людини в СРСР набуло величезних масштабів. Шлях до масових репресій по суті відкрили дві постанови Центрального Виконавчого Комітету СРСР, опубліковані у радянській пресі 4 та 5 грудня 1934 року, – «Про порядок введення справ щодо підготовки або здійснення терористичних актів» та «Про внесення змін у діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік». За чотири дні чинне законодавство СРСР доповнили так званими «каральними» змінами, а громадяни радянської держави опинилися віч-на-віч із могутньої тоталітарною машиною. На жаль, так само під знищення потрапив і цілий інститут тогочасної адвокатури – професіонали, які мали стояти на обороні прав і свобод людини. Серед репресованих у період Великого терору київських адвокатів варто згадати Олександра Марковича Прокопенка, досвіченого київського правника, члена Київської обласної колегії захисників.

Народився Олександр Прокопенко у 1884 році в с. Скурати Гродненської губернії (нині – Республіка Білорусь) у селянській родині. Після закінчення народного училища, юнак вступив до учительської семінарії у м. Свіслоч Гродненської губернії, яку закінчив у 1904 р. З осені 1904 по 1907 рр. Олександр Прокопенко навчав дітей у Дубенському училищі, проте був звільнений за підозрою у неблагонадійності за активне розповсюджування меншовицької та есерівської літератури.

На шлях юриспруденції Олександр Маркович став у 1909 році, поступивши на роботу до суду в м. Сокільці (нині – село у Хмельницькій області). У 1911 р. був призначений секретарем Білостокського повітового з`їзду. Після успішної здачі екзамену у 1912 р. отримав звання приватного повіреного і почав адвокатську практику. У Першу світову війну служив у Червоному хресті. У 1918  поступив на службу до Старокостянтинівського з`їзду мирових суддів. Пізніше працював у м. Златопіль Київської губернії (у 1959 р. приєднаний до міста Новомиргород Кіровоградської обл.), де до 1921 р. займався адвокатською практикою. У тому ж 1921 р. Олександр Прокопенко переїхав до Києва. А ось родина Олександра Марковича з 1922 р. проживала в Польщі: дружина Катерина Тарнавська-Прокопенко з дочками Оленою, Аріадною та сином Ростиславом категорично відмовлялась повернутись до СРСР, мотивуючи це неможливістю дати дітям якісну освіту, бо "дітей там навчають безбожжю".

Про кар’єру Прокопенка у радянський час відомо небагато. Проте знаємо, що з 1932 р. по 1936 р. працював юрисконсультом у Консульстві ІІ Речі Посполитої у Києві.

Регулярне листування Олександра Марковича з сім’єю притягнуло увагу НКВС, яке ще з часів ЧК тотально перлюструвало всю зарубіжну пошту у Радянському Союзі. Наявність родичів закордоном, а до того ж кількарічна робота Прокопенка у Консульстві  ІІ Речи Посполитої у Києві, вочевидь, і стали причиною його арешту 21 лютого 1938. Правника звинуватили у проведенні шпигунської роботи на користь Польщі. 29 вересня 1938 року Олександра Марковича Прокопенка розстріляли у Києві за рішенням трійки при УНКВС УРСР по Київській області. Після Другої світової війни дружині повідомили, що О. Прокопенко помер у таборі 22 липня 1941 р. начебто від атеросклерозу. Реабілітований за відсутністю складу злочину в 1989 р.

Валерій Філімоніхін