Фотоальбом

Конференції та презентації

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму» (до 15-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»)

8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського мартиролога: Володимир Краснокутський

02.07.2020

Сторінками Биківнянського мартиролога: Володимир Краснокутський

Здається, фах ветеринара є дуже далеким від політичних і суспільних процесів. Адже лікування тварин не передбачає ані публічних виступів, ані участі у партійній чи профспілковій роботі. Проте тоталітарна держава з її підозрілістю, шипгуноманією, втручанням у приватне життя людини залишає вкрай мінімальні шанси на просте життя й професійну самореалізацію. Особливо в часи, коли масовий терор був поставлений на потік, а права людини виявились лише паперовими деклараціями, записаними у радянських документах. Під молох масових політичних репресій потрапив і ветеринар із Сумщини Володимир Краснокутський.

Володимир Павлович Краснокутський народився 5 травня 1881 року у місті Охтирка Харківської губернії (нині – Сумщина). Батько служив у повітовому казначействі, вийшовши на пенсію, переїхав до села.

Малим Володимир розпочав своє навчання ще вдома, потім закінчив двокласну сільську школу, у 1902 р. – курс Харківського землеробського училища як учений-управитель. Зі шкільної лави цікавився театром. Під час навчання в училищі на канікулах організував драмгурток, ставив спектаклі. Проходив практику в Миколаївській економії Миколаївсько-Улянівського маєтку поміщика та заводчика Харитоненка. Навчався у Харківському ветеринарному інституті, з якого разом з іншими студентами був виключений через страйк у 1905 р. Але за рік потому його знову зарахують на навчання, й у 1907 р. Володимир здобуде фах ветеринарного лікаря.

Після смерті батька Володимиру довелося самому дбати про себе й матір. Підробіток в газеті, приватні уроки або ж акторство у Харківському драмтеатрі іноді не могли задовольнити навіть нагальних потреб. Тому аби заплатити за навчання в інституті, йому довелося двічі скористатися військовою стипендією, у зв’язку з чим був зобов’язаний відслужити 2 роки у військовому відомстві. Так Володимир потрапив на військову службу у м. Вільно (нині – Вільнюс) на посаду ветлікаря при Окружному військово-ветеринарному управлінні. У 1908-1914 рр. був головою музично-драматичного гуртка. У 1915 р. його переведено на посаду ветлікаря для доручень армії Південно-Західного фронту. У травні 1918 р., приїхавши до Москви, отримав пропозицію стати начальником адміністративно-організаційного відділу Головного військово-ветеринарного управління Червоної армії. У 1920 р. відряджений до Києва задля організації військово-ветеринарної справи. У травні 1921 р. призначений на посаду фахівця-кіннозаводчика при Київській районній інспектурі Головного управління конярства та кіннозаводства. З вересня 1922 р. працював інспектором відділу страхування сільськогосподарських тварин Київської контори держстраху тощо. До арешту обіймав посаду заввідділу, старшого ветлікаря Ветуправління Наркомзему УРСР.

Заарештували Володимира Краснокутського 23.06.1941 р. за звинуваченнями у підготовці збройного повстання, участі в контрреволюційній організації та проведенні антирадянської пропаганди та агітації. Утримувався у внутрішній в’язниці Києва. Остаточні звинувачення, сформульовані співробітниками НКВС, звучать так: «…з 1932 року перебуває активним учасником київської к/р шкідницької організації ветеринарів, що ставила своєю задачею розповсюдження інфекції чуми, шляхом щеплення вірусом, знищуючи свиней в соціалістичному секторі. […] Обмовляв систему соціалістичного обліку, при цьому вихваляв облік у капіталістичних державах. Вихваляв фашизм і Гітлера, злісно висловлювався на адресу керівників партії та уряду. Висловлював провокаційні вигадки, спрямовані на дискредитацію заходів, що проводить партія і Радянська влада».

За рішенням Наркому внутрішніх справ УРСР та Прокурора УРСР розстріляний 7.07.1941 р. Ймовірним місцем поховання Володимира Краснокутського є одна з численних братських могил таємної спецділянки НКВС УРСР у Біківнянському лісі. Реабілітований у 1989 році за відсутністю в матеріалах справи доказів його «злочинної діяльності».

Ярослава Кравченко