Фотоальбом

Конференції та презентації

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму» (до 15-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»)

8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського мартиролога: Василь Іванушкін

11.09.2020

Сторінками Биківнянського мартиролога: Василь Іванушкін

За спостереженнями дослідників Великого терору 1937 – 1938 рр., значна кількість заарештованих у цей період громадян не були відвертими ворогами більшовицької революції. Навпаки, серед них виокремлювалась чисельна група її поборників, які приєднались до лав марксистів у буремні пореволюційні роки і стали активними провідниками соціалістичних перетворень. У нових політичних реаліях саме активна діяльність цих людей давала змогу представникам репресивних органів трактувати факти їхньої біографії як прояви ворожих намірів проти держави та її керівників. Численні зв’язки партійців один з одним призводили до масових арештів, адже на допитах, під тиском слідчих, їм доводилось називати знайомі прізвища в надії зберегти життя собі та своїм рідним. Яскравим прикладом саме такого перебігу подій є історія Василя Іванушкіна, розстріляного у Києві незадовго до офіційного початку Великого терору.

Народився Василь Іванушкін 21 квітня 1903 року у Москві. Середню освіту здобув у Шостій московській гімназії. У 1917 році почав самостійно заробляти на життя, працюючи токарем на аеропланному заводі. Події революційної доби відбились у біографії Василя Іванушкіна вступом до більшовицької партії (у 1919 році), роботою у партійному комітеті й радянській партійній школі в містечку Лихвин колишньої Калузької губернії (нині – м. Чекалін Тульської обл., Російська Федерація).

У 1921 році Василь Іванушкін переїхав до України. Завідував політосвітою на Київщині, займався агітаційною пропагандою і викладав історичний матеріалізм в Уманському сільськогосподарському технікумі (1922 – 1925). У 1928 році закінчив Київський інститут народного господарства (нині – Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) за фахом «агроном-економіст», а у 1930 році – аспірантуру Науково-дослідної кафедри марксизму-ленінізму Всеукраїнської академії наук (ВУАН).

На цей момент Василь Іванушкін затвердився як активний співробітник (із 1928 року – головний редактор) Київської філії видавництва «Книгоспілка» та Українського наукового інституту книги, де він очолював Кабінет вивчення книги й читача, а згодом – бібліографічну комісію. Цей досвід дозволив йому у 1933 році стати директором Всенародної бібліотеки України (з 1936 року – Бібліотека Академії наук УРСР, нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).

Сучасні дослідники бібліотечної справи відзначають високий фаховий рівень Василя Іванушкіна як бібліотекознавця, який розумівся на соціологічних дослідженнях вивчення бібліотек і читачів, складанні наукових каталогів. Саме за його директорства (воно закінчилося 26 травня 1936 року) було прийнято новий Статут Бібліотеки Академії наук УРСР, згідно з яким вона стала центральною науковою бібліотекою, яка постачалась обов’язковими примірниками видань друку УРСР. На прохання Василя Іванушкіна до відділу рукописів бібліотеки було передано архів ВУАН. Окрім цього, дослідники відзначають високий рівень його освіченості й, зокрема, володіння іноземними мовами (окрім української, він знав польську, французьку, болгарську і чеську мови).

Приводом для звільнення Василя Іванушкіна з посади директора бібліотеки, а також виключення його з партії, став прикрий випадок. 25 листопада 1935 року в приміщенні, де зберігались фонди газетного відділу, виникла пожежа. Розслідуванням цього епізоду займалась спеціальна комісія, яка зробила висновок щодо несправності пічного опалення. Відповідальним за це визнали директора, звинувативши його в «ослабленні партійної пильності». Виключення з партії позбавило Василя Іванушкіна можливості працювати викладачем і займати керівні посади. Довелось повертатись до отриманого в інституті фаху агронома-економіста. Та вже восени 1936 року розпочався зворотній відлік не лише для його кар’єри, а й життя: розпочалися арешти осіб, звинувачених у належності до «контрреволюційної троцькістської терористичної організації», що ніби діяла в Україні. Результатом їхніх допитів стали нові справи й численні арешти підозрюваних у належності до «організації» осіб.

Василя Іванушкіна заарештували 13 січня 1937 року. Три дні потому розпочалися допити. Слідчі ставили стандартні запитання: «Кого із знайомих Вам осіб заарештували органи НКВС? З ким із них Ви були пов’язані у роботі, в особистому житті?» Від цього моменту і до останнього допиту наприкінці березня Василю Іванушкіну доводилось розповідати слідству безліч фактів про свої зустрічі, спілкування з різними людьми, надаючи їм зовсім нового сенсу: усе його попереднє життя перекручувалось і фальшувалось. Метою цього безкінечного процесу було доведення визначеної заздалегідь провини підслідного, яка базувалася виключно на «свідченнях» інших осіб. Отримання від нього підтвердження цих фактів, було звичною справою слідчих.

Обвинувальний висновок у справі Василя Іванушкіна датований 12 липня 1937 року. До нього увійшли як загальні формулювання про його належність до «націонал-фашистської терористичної організації», так і конкретні "факти" щодо «організації підпалу газетного відділу бібліотеки Академії Наук для знищення матеріалів, які компроментували активних членів організації» та «навмисного засмічення апарату бібліотеки контрреволюційними троцькістськими і націоналістичними елементами».

За рішенням виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР Василь Іванушкін був розстріляний у Києві 13 липня 1937 року. Його справу було переглянуто за позовом рідних і 8 лютого 1958 року, прийнято рішення про реабілітацію.

На момент арешту Василь Іванушкін працював агрономом-плановиком Київського садово-ягідного тресту, мав дружину і чотирьох дітей, віком від 1 до 9 років. Старшого сина звали Жовтнем, молодшу доньку – Зорею...

Олена Полідович