Фотоальбом

Конференції та презентації

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму» (до 15-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»)

8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського мартиролога: Степан Василевський

15.01.2021

Сторінками Биківнянського мартиролога: Степан Василевський

У 1937-1938 роках фактично жоден із громадян тодішнього СРСР не почувався у цілковитій безпеці. Щодня у пресі з’являлись повідомлення про т.зв. «ворогів народу», відбувалися збори трудових колективів на підтримку репресивних заходів, підприємствами і установами котилася хвиля звільнень можливих і потенційних «антирадянських елементів». Чорні воронки снували нічними вулицями міст і сіл, доправляючи у тюрми НКВС абсолютно різних людей – учителів, домогосподарок, чоботарів, акторів, залізничників, науковців тощо. Проте й перебування на відпочинку не гарантувало нікому спокою та затишку. Мовознавця Степана Василевського співробітники НКВС заарештували у вересні в сонячному Криму на базі «Буюрнус» (колишній маєток графів Стенбок-Ферморів, а за радянських часів – «Будинок відпочинку вчених»).

Степан Іванович Василевський народився 1900 року у с. Хорощинкана Холмщині (нині – Республіка Польща) у селянській родині. У 1915 році, в розпал Першої світової був «евакуйований» з матір’ю на територію тодішньої Російської імперії. У 1918 році закінчив учительську семінарію в м. Кобеляки на Полтавщині та повернувся у рідні краї. У Радянському Союзі Степан опинився вже у 1923 році, нелегально перетнувши кордонна ділянці Славута-Шепетівка разом із кількома своїми односельцями. Уже цей факт викликав у спецслужб підозри, тож чоловіку довелось довго описувати всі перипетії своєї «мандрівки» (пересування різними селами, ночівлі на сіновалах у випадкових людей, кількамісячне перебування в міліції, допити в ГПУ). Степан Василевський пояснював бажання жити в СРСР утисками за політичні погляди з боку польської влади та прагненням «працювати за спеціальністю» й покращати свій економічний стан. За перехід кордону хлопець був змушений сплатити немалий штраф, натомість отримав можливість осісти у Києві.

Про кар’єрне зростання Степана Василевського відомо небагато, але стрімкість і вагомість здобутих посад свідчить про його вдале інтегрування у комуністичну матрицю. У 1931 р. Степан Іванович закінчив Київський педагогічний інститут, а вже наступного 1932 року –став керівником словникового відділу Інституту мовознавства АН УРСР. Паралельно навчався в аспірантурі відділу загального мовознавства цього ж інституту(1931-1934 рр.). А також посів місце відповідального секретаря впливового фахового журналу «Мовознавство», працював літературним редактором у газеті «Пролетарська правда». В цей період відбулись зміни й в особистому житті Степана Івановича: у 1934 році він одружився на такій самій аспірантці Людмилі Рак та став батьком.

Сучасні дослідники вказують на Степана Василевського як співавтора русифікаційного «Російсько-українського словника»(1937) і термінологічних бюлетенів, а також активного борця з «українським націоналізмом». Загалом у 1932-1933 роках свідоме нищення радянською владою української мови, а з нею й наукових шкіл, зокрема й тих, що опікувались розробкою питомої української термінології, набувало обертів. І Степан Василевський, на жаль, також приклав до цього руку. У своїх статтях він наголошував: «Ми маємо справу з ворогом озброєним, який перегорнув не одну тисячу сторінок етнографічних пам’яток і взагалі різних літературних джерел. За «чистою наукою» Тимченка, Кримського, Курило та інших ховалися фашистські інтервенціоністські плани… Ми, озброєні наукою Маркса-Леніна-Сталіна, остаточно доб’ємо ворога і побудуємо більшовицьке українське мовознавство, гідне доби соціалізму». За іронією долі звинувачення в націоналізмі висунуть співробітники НКВС самому Степану Івановичу, приписавши йому участь у контрреволюційному підпіллі, «українській націоналістичній організації», підтримку зв’язків з родичами й заледве не шпигунство на користь Польщі. А той сумнозвісний русифікаційний «Російсько-український словник»стане доказом «шкідницької діяльності» його як одного з упорядників.

В архівно-кримінальній справі Степана Василевського наявні лише два протоколи допитів – від 5 жовтня і 20 жовтня 1937 р., у жодному з яких він не визнав провини, наголошуючи, що всі зміни у словниках були узгоджені з комуністичною партією. Пізніше, 19 листопада 1937 року, НКВС заарештував дружину Степана Івановича – Людмилу. Жінка, підписавши, за її словами, п’ять разів чисті аркуші паперу, підсунуті слідчим, отримала 5 років т.зв. «вільного поселення». Степана Василевського розстріляли у Києві 14 листопада 1937 року за рішенням вищої двійки. У 1957 році мовознавця реабілітували за відсутністю складу злочину.

Тетяна Шептицька