Фотоальбом

Конференції та презентації

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму» (до 15-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»)

8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського мартиролога: Віктор Врублевський

05.02.2021

Сторінками Биківнянського мартиролога: Віктор Врублевський

Сучасна людина при слові «шпигун» миттєво згадує кадри кінофільмів чи літературні образи й переважно уявляє собі протистояння розвідок або полювання за якимись секретами. У тоталітарній державі шпигуноманія стає наріжним каменем її офіційної політики. Викриття міфічних шпигунів у купі з пошуком «ворогів народу», нетерпимістю до іншої думки, псевдоколективізмом і страхом перед владою не лише формують у суспільстві важкий психологічний клімат, а ставлять під загрозу життя кожного громадянина, якого репресивні спецслужби ладні запідозрити у будь-яких провинах. У СРСР шпигуноманія набула величезних розмірів, адже правляча еліта вважала, що країна оточена ворогами-капіталістами. Відтак, чимало мирних громадян потрапили під прес НКВС і втратили життя через вигадані звинувачення у шпигунстві. До цієї категорії потрапив директор неповної середньої російської школи міста Чорнобиль, учитель математики Віктор Едуардович Врублевський, якого співробітники НКВС звинуватили у розвідувальній діяльності на користь Польщі.

Але що міг зібрати такого цінного і таємного учитель математики – для Польщі? Які він міг знати «секрети», окрім розкладу занять і фінансової звітності?

У протоколах допитів Віктора Едуардовича наявне його «зізнання» в тому, що він нібито з 1925 року збирав відомості серед усіх прошарків населення про політичні настрої і ставлення до радянській влади, а також проводив агітаційно-пропагандистську роботу з метою дискредитації влади. Звісно, директор школи має знати настрої учнів і їхніх батьків і проводити серед них виховну роботу. Та хіба ж тут є злочин, що може коштувати педагогу життя? У 1937-1938 роках, на жаль, відповідями на такі запитання ставали кулі чекістів.

Сам Віктор Едуардович Врублевський народився у 1901 році в Вінницькій області та походив із селянської родини. Здобувши освіту у Києві, почав працювати технічним працівником у с. Ковалівка. І лише у 1926 році пов’язав своє життя зі школою у селі Романівка Іванківського району, де працював до 1932 року. З 1932 року пов’язав свою долю зі школою міста Чорнобиль, де пройшов усі щаблі кар’єрного зростання. Та професійний розвиток В. Врублевського ґвалтовно перервав арешт18 травня 1938 року.

Під тиском співробітників НКВС Віктор Едуардович «зізнався» у поширенні контрреволюційних та націоналістично-фашистських ідей серед учнів і батьків та відкиданні «елементів політичного виховання дітей у комуністичному дусі»... В одному із допитів він також стверджував, що «все пускав на самоплив в результаті уся робота розвалювалася, а виховання дітей було дуже поганим». Натомість, реабілітаційні документи свідчать, що Віктор Едуардович просто повторював вигадки слідчих, сподіваючись, можливо, на милосердне ставлення. Під час реабілітації В. Врублевського його колеги дали високу характеристику діяльності свого директора. Вони відзначали, що Віктор Едуардович був вимогливим та водночас акуратним в роботі, доброзичливим, користувався великою повагою як в учителів, так і дітей.

Та для співробітників НКВС вистачило «зізнання» заарештованого педагога. Рішенням трійки при Київському облуправлінні НКВС 19 вересня 1938 року Віктора Едуардовича було засуджено до розстрілу з конфіскацією майна. А 21 вересня 1938 року Віктора Врублевського розстріляли в одній із в’язниць міста Києва.

Імовірним місцем його поховання, як і багатьох інших невинних жертв сталінського режиму, є спецділянка НКВС у Биківнянському лісі. Віктора Едуардовича реабілітовано рішенням Військового трибуналу Київського військового округу у 1961 році.

Микола Бривко