Фотоальбом

Конференції та презентації

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму» (до 15-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»)

8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського мартиролога: Віктор Оліарський (Оліярський)

29.03.2021

Сторінками Биківнянського мартиролога: Віктор Оліарський (Оліярський)

Буває, що людина обирає собі професію змалечку: чи то за покликанням, чи то з необхідності швидко стати дорослим і заробляти на прожиття. Саме так сталося з Віктором Оліярським, який ще з дитинства почав працювати перукарем і присвятив цьому майже все своє свідоме життя, за винятком років служби в Російській імператорській армії і перебування в німецькому полоні.

Віктор Михайлович Оліярський народився 1893 року у м. Погребище Вінницької області в родині звичайного маляра місцевого цукрового заводу. Вищої освіти не здобув,  змушений доволі рано піти «на самостійний хліб». Поробивши до 1914 року перукарем, В. Оліарський, за його свідченнями, був покликаний на службу до царської армії. У 1915 році молодий чоловік потрапив у полон до Німеччини, де й пробув до березня 1921 року,  працюючи на шахті. У 1921 році Віктор Михайлович повернувся у рідне село, а в 1923 році  переїхав до с. Дзюньків Київської області (з вересня 1937 – Вінницької), де знову став сільським перукарем. Через хворобу сина у 1930 році родина переїхала до Києва. На жаль, порятувати дитину В. Оліярському не вдалося, син невдовзі помер. З 1930 року й до моменту арешту Віктор Михайлович працював знову ж таки перукарем при Київському обласному землеуправлінні.

Очевидно, саме перебування у німецькому полоні стало формальним приводом до арешту, який відбувся 24 квітня 1938 року. Віктора Оліярського звинуватили у шпигунській діяльності на користь Німеччини, поширенні серед населення «антирадянської агітації проти заходів партії та уряду». На перших двох допитах В. Оліярський тримався досить мужньо, відкидаючи всі звинувачення. Та вже під час наступних допитів, ймовірно, під тиском працівників НКВС, чоловік визнав себе винним у пред'явлених «злочинах»: «Так вимушений визнати, що я дійсно займався шпигунською діяльністю на користь Німеччині, та давати з цього приводу свідчення».

Проте під час допитів Віктор Михайлович, ніби спеціально, визнавав одні звинувачення та відкидав інші, прагнучи або виправдатися, або достукатися до здорового глузді слідчих, або натякнути нащадкам на абсурдність того, що з ним відбувалося. У його справі натрапляємо на такі химерні свідчення: «Я став з самого початку на шлях щиросердних зізнань і тому не намагаюсь нічого від слідства приховувати. Свідчень військового характеру я не передавав, бо працюючи перукарем не мав змоги збирати такі дані»; «Так винагороду за проведену шпигунську діяльність я отримував… у вигляді одягу та взуття»; «Я передавав брехливі свідчення, що населення дуже невдоволене радянською владою та в майбутній війні захищати СРСР не піде, а тому є всі шанси Німеччині перемогти СРСР»; «Інформацію про настрої населення стосовно радянської влади, як я сказав про це вище, я просто вигадував».

Проте навіть такі плутані твердження не врятували чоловіка від смертного вироку. За рішенням трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР від 07 жовтня 1938 року (Протокол № 343) Оліарського В. М. засуджено до найвищої міри кримінального покарання – розстрілу, з конфіскацією майна. Вирок виконано 14 жовтня 1938 року у Києві.

На основі заяви дружини Віктора Михайловича у 1959 році розпочато перегляд справи її чоловіка. На основі перевірки справи та за Визначенням № 470/0-59 Військового трибуналу Київського військового округу Оліярського Віктора Михайловича реабілітовано 24 квітня 1959 року за недоведеністю складу злочину.

Наталія Амонс