Фотоальбом

Конференції та презентації

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму» (до 15-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»)

8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

Детальніше »

Новини

Видатний український отоларинголог Олександр Пучківський – жертва сталінських репресій (до 140-річчя від дня народження)

18.06.2021

Видатний український отоларинголог Олександр Пучківський – жертва сталінських репресій (до 140-річчя від дня народження)

Олександр Митрофанович Пучківський увійшов в історію української медицини як хірург-оториноларинголог, доктор медичних наук (1911), професор (1920), організатор і перший завідувач кафедр оториноларингології Одеського (1920) та Київського (1921-37) медичних інститутів, розробник української медичної термінології, автор першого підручника з оториноларингології.

Олександр Митрофанович народився 18 червня 1881 р. у с. Красне Батуринського повіту Чернігівської губернії (нині – Бахмацький район Чернігівської області) у родині офіцера. Двічі одружений, мав двох доньок.

Закінчив Петербурзький археологічний інститут, а у 1905 р. –  Військово-медичну академію в Петербурзі. У 1907-1911 рр. завідував вушними відділеннями 7-го Вільного Харбінського шпиталю, Смоленського лазарету, Владикавказського військового госпіталю. У 1911 році Олександр Митрофанович захистив дисертацію «Історичний огляд харчового забезпечення російської армії», подану на ступінь доктора медицини. Як свідчать дослідники, його дисертація мала серйозний  гуманістичний характер: «Стикаючись під час своїх численних мандрівок військовими гарнізонами з реальним станом медичної допомоги в армії, штабс-капітан Пучківський у дисертації обґрунтував науковий підхід до харчування нижчих чинів війська, нагальну потребу поліпшення прав військових лікарів стосовно контролю за якістю продуктів для солдат, використання виділених на харчування коштів за призначенням».

Під час Першої світової війни був військовим лікарем у Пінську та Холмі, за часів революційних подій 1917 р. працював в Управлінні санітарної служби румунського фронту. А добу Української Народної Республіки (1918) був головним лікарем Одеського військового госпіталю, в якому організував 5 клінік, у т.ч. отоларингологічну.

 У 1920 році постановою Ради професорів Одеського медичного інституту організована перша в Україні  кафедра оториноларингології, а її завідувачем обрали доктора медицини Олександра Митрофановича Пучківського. «Професор О.М. Пучківський на базі шпиталю  створив самостійне ЛОР-відділення на 25 ліжок. Штат кафедри складався з професора і 6 асистентів, була організована також учбова база з навчально-методичними засобами».

Переїхавши до Києва О. М. Пучківський обирається завідувачем кафедри Київського медичного інституту. За спогадами колег, «Як перший керівник кафедри, О.М. Пучківський сприяв введенню дисципліни з оториноларингології в програму медичних факультетів університетів і медичних інститутів як обов’язковий предмет. Професор О.М. Пучківський керував кафедрою з 1921 по 1937 роки. Наукові інтереси відомого вченого охоплювали майже всі розділи спеціальності, але найбільше уваги він приділяв вивченню інфекційних гранульом – склеромі та туберкульозу верхніх дихальних шляхів, які на той час були значно розповсюджені й призводили до високої летальності ЛОР-хворих. […] Кафедру оториноларингології спочатку було відкрито в приміщенні хірургічного корпусу (бульвар Т.Шевченка, 17), де амбулаторно приймали хворих та проводили заняття зі студентами. Кафедра стала не лише базовою для навчання студентів, а й кращою школою для підготовки практичних лікарів та наукових кадрів всієї України.».

Олександр Митрофанович був засновником і першим головою Українського товариства оториноларингологів (1935). Під керівництвом вченого побачили світ понад 100 наукових праць. Основними із них стали: підручник для лікарів і студентів «Хвороби вуха, носа та горлянки» (1926), «Склерома» (1930), «Отосклероз» (1933), «Основные даты развития оториноларингологии (ЛОР) в бывшей России и СССР: Руководство по болезням уха, горла и носа. Т. 1.»(1936) тощо.

У 1935 р. виступав з доповіддю «Війна і склерома» на ІІ Міжнародному конгресі оториноларингологів у Мадриді, «де надавав результати дослідження склероми і закликав до миру між народами. Доповідь була опублікована в матеріалах конгресу та відзначена дипломом».

 О. М. Пучківський вважався провідним ученим свого фаху в Україні та СРСР, його ім’я було широко відоме за кордоном, праці друкувались у Німеччині, Іспанії, Японії.

Вочевидь, відрядження за межі СРСР, численні зв’язки з провідними науковцями не оминули увагу каральної машини НКВС і тому 12 жовтня 1937 р. О. М. Пучківського заарештовано за участь у контрреволюційній українській націоналістичній шпигунській організації (ст. ст. 54-11, 54-6 ч. 1 КК УРСР).

На першому ж допиті від 20.11.1937 р. слідчий оголосив Олександру Митрофановичу, що його звинувачують у тому, що він є «одним із керівників контрреволюційної організації в Україні і агентом іноземної розвідки» та «запропонував» «відверто,  правдиво і повністю» розповісти і про особисту діяльність, і діяльність організації, до якої нібито входив.

На 24-х друкованих аркушах (28 письмових) професор Пучківський засвідчив: «Я розумію усю марність подальшого заперечення і вирішив щиросердно і правдиво розповісти про контрреволюційну, націоналістичну та шпигунську діяльність проти СРСР, що проводилася мною впродовж всієї революції аж до арешту, як активний член керуючого складу Української контрреволюційної, націоналістичної і шпигунської організації. […] Бачачи постійні утиски всього українського царським урядом у мене склалась і закріпилася думка, що тільки об’єднана Україна, що охопила Галіцію, Буковину та українські землі Росії – може врятувати українську культуру й народ від повного їх поглинання російським народом. […] Направляючи свою діяльність на відрив учнів від всього російського, ми активно використовували усі можливості для проповідування серед них українського націоналізму, також проводилась нами активна шкідницька робота й по лінії видання медичних підручників». У зв’язку з чим, свої підручники для лікарів та студентів 1926 та 1932 років видання назвав такими, які «складені по-шкідницьки» тощо.

З-поміж інших нібито встановлених фактів провини в обвинувальному висновку вказано, що О.  М. Пучківський «У 1926 р. з метою встановлення зв’язку з українськими революційними колами в Німеччині за дорученням організації виїжджав під виглядом наукового відрядження до Берліна, де встановив контакт з провідним українським націоналістичним діячем Матюшенком [вірогідно, Борис Павлович – доктор медицини, професор, лікар-гігієніст, громадський, політичний і державний діяч, у листопаді 1918 – лютому 1919 – міністр здоров’я та опікування Української Народної Республіки – Я.К.], від якого отримав для організації вказівки щодо контрреволюційної роботи. […] У 1932 році під тим самим приводом виїжджав до Берліна […]» тощо.

Олександра Митрофановича Пучківського розстріляно 14.12.1937 р. у Києві за рішенням вищої двійки від 6.12.1937 р.

Ймовірним місцем поховання О.М. Пучківського є одна з численних братських могил на таємній спецділянці НКВС УРСР у Биківнянському лісі, куди впродовж 1937-1941 років для таємного поховання привозили тіла закатованих і розстріляних у в’язницях Києва жертв комуністичного режиму.

У серпні 1956 року до Генерального прокурора УРСР та Генерального прокурора СРСР звернулась із заявами щодо перегляду справи дочка Олександра Митрофановича Надія. З яких стало відомо, що О. Пучківський з 1931 року мав тяжке захворювання нирок. Останній рецидив онкології та хірургічне втручання трапилось незадовго до арешту. «Повернувшись додому 7 листопада 1937 року з ще незагоєною раною, він був заарештований […] Впродовж багатьох років мого життя з ним я знала його як чесну людину і громадянина Радянського Союзу, невтомного працівника і з любов’ю виконуючого свій обов’язок лікаря»], – писала дочка.

Під час перегляду справи щодо обґрунтованості засудження О. Пучківського були допитані колеги, колишні студенти та дружина професора. Вони згадували про Олександра Митрофановича як про порядну людину, чуйного лікаря-спеціаліста, жодних націоналістичних,  антирадянських вчинків або розмов за ним не помічали.

Перевіркою встановлено, що свідчення О. Пучківського щодо його участі в українській контрреволюційній націоналістичній організації «некоректні, суперечливі та непереконливі», до того ж не знайшли свого підтвердження і відомості щодо його причетності до агентури розвідувальних органів іноземних держав.

Реабілітований визначенням Військового Трибуналу Білоруського Військового Округу 14.11.1957 року за відсутністю складу злочину.

Пам’ять про талановитого, безпідставно репресованого та страченого радянською владою вченого повертається із забуття. Так, 16 червня 2005 року на фасаді київського будинку по бульвару Тараса Шевченка, 17, де в 1921 – 1937 роках працював професор О. Пучківський, відкрито гранітну меморіальну дошку. Відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007 року щороку у третю неділю травня на державному рівні відзначається День пам’яті жертв політичних репресій. А згідно з Додатком до Постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» від 16.12.2010 № 1092-ІХ відзначатиметься 140 років із дня народження Олександра Пучківського (1881-1937), вченого, медика, отоларинголога, репресованого.

Ярослава Кравченко