Фотоальбом

Конференції та презентації

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму» (до 15-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»)

8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського мартиролога: Борис Еггерс

01.09.2021

Сторінками Биківнянського мартиролога: Борис Еггерс

З діяльністю Всеукраїнського музейного містечка, що постало 1926 року на території Києво-Печерської лаври, пов’язано багато імен дослідників, художників, реставраторів, зберігачів тощо. Проте доля деяких наукових співробітників цього заповідника виявилась не лише насиченою на події й проекти, а й трагічною. Про викладача, перекладача-есперантиста Бориса Еггерса відомо не багато, а між тим значний період свого життя він присвятив Києві та роботі у Музейному містечку.

Борис Анатолійович Еггерс народився 10 серпня 1893 року у с. Бережці Волинської губернії (нині – с. Бережці Любомльського р-ну Волинської області) у заможній родині (батько був чиновником, а мати власницею будинку у Києві на вулиці Кловський узвіз, 4).

Освіту здобував у Калішській чоловій гімназії, яку успішно закінчив у 1912 році, отримавши атестат.

Першим місцем роботи Бориса Анатолійовича стала у 1914 році редакція земської газети м. Вовчанськ на Харківщині. Попри непростий час, у 1925 році чоловік зміг здобути вищу освіту, закінчивши Київський інституті народної освіти (КІНО). Ненадовго, до 1926-1927 років Борис Еггер продовжує свою журналістську діяльність, працюючи репортером «Економічного вісника» відділу міської промисловості м. Києва.

З 1 вересня 1927 до грудня 1929 року в житті Бориса Анатолійовича розпочинається педагогічна кар’єра – він  працює вчителем у  школі №1  Даргинського  округу Дагестанської республіки, а далі  вихователем  11-го колективу дитмістечка «Ленінське».

Упродовж 1929 – 1937 років Борис Еггерс обіймає посади діловода, екскурсовода Всеукраїнського музейного містечка (1930-1931 рр.; 1932-1937 рр), доцента Українського інституту лінгвістичної освіти (1931-1932 рр.).

На момент арешту Борис Анатолійович працював викладачем есперанто в школі № 51 м. Києва, мешкав разом зі старенькою мамою.

Бориса Еггерса заарештували 26 квітня 1937 року. Постанову про арешт та утримання під вартою Б. Еггерса підписав помічник Прокурора в спеціальних справах УРСР Діковський. Бориса Анатолійовича звинуватили у належності до контрреволюційної троцькістської організації есперантистів та до бойової троцькістсько-фашистської терористичної групи серед есперантистів (ст. 54-11, 54-8). Під час обшуку працівники НКВС вилучили приватне листування та журнали мовою есперанто. Власне на цих журналах і буде побудована співробітниками НКВС одна з ліній звинувачення викладача Еггерса. Вже під час першого допиту, який відбувся 16 травня 1937 року, Борис Анатолійович визнав себе винним у всьому, що йому закидали, проте зазначив, що сам він нікого в «організацію» не вербував,  бо мав погані матеріальні умови життя й туберкульоз

Під час перебування під вартою за 4 місяці й 7 днів Бориса Анатолійовича 5 разів викликали на допит і двічі на очні ставки, і щоразу він підтверджував усе, про що запитували співробітники НКВС. Можливо, чоловік  сподівався на пом’якшення вироку. Однак, вирок затриманому виїзна сесія Військової Колегії Верховного Суду СРСР  винесла максимально суворий – вища міра покарання (розстріл) із конфіскацією усього майна. Розстріляно Бориса Еггерса 3 вересня 1937 року в Києві.

Реабілітований Борис Анатолійович 9 січня 1992 року на підставі ст. 1 Закону Української РСР від 17 квітня  1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», за відсутністю доказів, які б «підтверджували обґрунтованість притягнення до відповідальності».

Наталія Амонс