Фотоальбом

Конференції та презентації

Науковці Заповідника взяли участь у міжнародній науковій конференції «Биківня – від території смерті до місця пам’яті».

3 вересня 2021 року в приміщенні Інституту історії України НАН України відбулась наукова конференція, присвячена 20-річчю заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Співорганізаторами заходу, крім Заповідника, виступили Інститут історії України НАН України, Український інститут національної пам’яті та Галузевий державний архів Служби безпеки України. В роботі конференції, що проходила в змішаному форматі, взяли участь понад 40 науковців з різних міст України, а також Польщі.

Детальніше »

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнського мартиролога: Дмитро Пінчук

15.11.2021

Сторінками Биківнського мартиролога: Дмитро Пінчук

Антибільшовицьке повстання у Борисполі в 1920 році належить до тем, які досі потребують глибокого вивчення. На сьогодні історикам не відомі прізвища всіх повстанців - як загиблих, так і уцілілих. Також достеменно не вдалося встановити справжню причетність згодом репресованих бориспільців до цього виступу, проте радянські репресивні органи залюбки використовували щодо місцевих мешканців факт повстання, згадуючи про це на допитах у 1937-1938 роках. Серед жертв політичних репресій, пов'язаних із Борисполем, є ім' я уродженця цього міста - Дмитра Несторовича Пінчука.

Народився Дмитро Пінчук 24 лютого 1901 року в родині заможного селянина Нестора Павловича, який виховував своїх трьох синів у любові до родини і України.
Закінчивши навчання у Бориспільській соціально-економічній школі у 1920 році, юнак почав працювати у школі. Та музика завжди цікавила Дмитра, і у 1926 році парубок вступає до 1-ї Харківської капели бандуристів, з якою гастролює всією Україною. У 1927 році він вже стає артистом Київської капели бандуристів. На ті ж роки припадає перший арешт Дмитра Пінчука. У 1929 році був заарештований та засуджений Колегією ДПУ на три роки таборів за "проведення антирадянської контрреволюційної діяльності". Господарство, яким володіла родина Пінчуків, у 1931 році було розкулачено.
Після повернення із заслання Дмитро Пінчук мешкає переважно у Києві і області, а до рідного міста приїжджає до батьків чи у справах.
На момент другого арешту 19 березня 1938 року Дмитро Несторович працює рахівником Речинської ділянки Чорнобильського лісництва і спільно з дружиною Анастасією Іванівною виховує двох доньок – Тамару, 10 років, та Раїсу, 3 років.
Органи НКВС УРСР звинуватили Дмитра Несторовича в участі у контрреволюційній повстанській організації та проведенні антирадянської діяльності. Слід також зазначити, що у довідці-характеристиці Бориспільської селищної ради від 30 березня 1938 року Пінчук Дмитро вказується як активний учасник антибільшовистського повстання у м. Борисполі у 1920 році і визнається як соціально небезпечна особа. Натомість на допитах Дмитро Нестерович ніколи не визнавав і не вказував, що він брав участь у повстанні 1920-го року. Проте на допиті від 22 березня 1938 року визнав себе членом контрреволюційної-націоналістичної повстанської організації. 
Як вказував Дмитро Пінчук на допитах,  як член контрреволюційної організації він повинен був "проводити вербовку нових осіб серед учасників повстання проти Радянської влади, колишніх куркулів та антирадянсько налаштованих осіб". Безперечно, слідчих НКВС цікавило питання, якою зброєю володіла ця  «контрреволюційна націоналістична повстанська організація». У відповідь Дмитро Несторович, вказував, що нібито «для виступу організація повинна забезпечити себе зброєю за рахунок зброї, що знаходиться у населення та мисливських рушниць, що є на руках в учасників» та зазначав, що сам особисто жодної зброї не мав і не має. 
Слідчі НКВС  звинуватили Пінчука Дмитра Несторовича у керуванні контрреволюційною повстанською організацією у Бориспільському районі, проведенні вербувальної роботи до організації та активній контрреволюційній націоналістичній роботі серед населення.
Рішенням Особливої трійки УНКВС в Київській області 16 квітня 1938 року Дмитро Несторович був засуджений до розстрілу. Вирок виконаний 29 квітня 1938 року в одній із в’язниць міста Києва. Реабілітований 18 січня 1956 року рішенням Київського обласного суду.
Микола Бривко