Фотоальбом

Конференції та презентації

Відбулась презентація збірника «Биківня – від території смерті до місця пам’яті»

24 червня 2022 року відбулась презентація збірника наукових статей «Биківня – від території смерті до місця пам’яті». Співорганізаторами заходу виступили Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», Інститут історії України НАН України, Головна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією».

Детальніше »

Науковці Заповідника взяли участь у міжнародній науковій конференції «Биківня – від території смерті до місця пам’яті».

3 вересня 2021 року в приміщенні Інституту історії України НАН України відбулась наукова конференція, присвячена 20-річчю заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Співорганізаторами заходу, крім Заповідника, виступили Інститут історії України НАН України, Український інститут національної пам’яті та Галузевий державний архів Служби безпеки України. В роботі конференції, що проходила в змішаному форматі, взяли участь понад 40 науковців з різних міст України, а також Польщі.

Детальніше »

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського мартиролога: Степан Бендюженко (Бен)

08.04.2022

Сторінками Биківнянського мартиролога: Степан Бендюженко (Бен)

«Добре запам’ятала, як мама ридала, коли батька вели до машини. А він їй тихо сказав: «Не плач. Я повернуся!» Більше ми його не бачили», — зі сльозами згадувала арешт батька, поета Степана Бендюженка, його донька Майя. В історії української літератури він залишився під псевдонімом Степан Бен і як автор єдиної прижиттєвої збірки “Солодкий світ”. Але розвинутися далі митцю завадив масовий терор, який розв'язала радянська влада проти українського населення у 1930-і роки.

Степан Федорович Бендюженко народився у с. Лозуватка, нині Черкаської області, 11 листопада 1900 р. (за іншими даними — (16) 29 жовтня 1900). Хоча хлопець походив із небагатої селянської родини, батьки доклали зусиль, аби здобув початкову освіту. Навчався у Кирилівській (нині — с. Шевченкове) вчительській семінарії (чотирикласна школа). Вищу освіту Степан Федорович отримав уже у досить дорослому віці, у 1930-х роках, у Черкаському інституті соціального виховання та Київському інституті народної освіти. Між цими подіям короткотривале перебування у Червоній Армії, вчителювання у рідному селі (викладав українську мову та літературу), перші вірші, вступ до Спілки селянських письменників “Плуг” (1924).

Незважаючи на формальну належність до “Плуга”, члени якого обстоювали виховання “широких селянських мас у дусі пролетарської революції”, дослідники твердять, що Степану Бену були ближчими поети-неокласики, які вплинули на його поетичне становлення. Є свідчення, що і самі неокласики звернули увагу на молодий талант. За спогадами Олександра Филиповича, брата поета Павла Филиповича, “Восени 1923 р. він (Степан Бен — Ш.Т.) вперше приїжджає до Києва, входить в коло українських літераторів і зразу знаходить признання свого поетичного хисту. На літературному вечорі в Академії Наук М. Зеров зачитує кілька його віршів, оскільки сам автор, тоді ще соромливий селюк, не зважився виступити перед столичною авдиторією”. 

С. Бен активно друкується, його вірші з'являються на сторінках журналів “Плужанин”, “Червоний Шлях”, “Життя й Революція”, “Нова Громада” тощо. У 1929 році виходить його збірка “Солодкий світ” — 13 поезій про красу і гармонію природи, філософське осмислення людського буття. У тому ж році Степана Федоровича вперше арештовують за міфічні зв'язки з СВУ. 

Вдруге й востаннє Степана Бендюженка було заарештовано 12 липня 1937 р. за звинуваченням в участі у “контрреволюційній націоналістично-повстанській диверсійній організації, що ставила за мету повалення Радянської влади і реставрацію капіталізму”. На момент арешту Степан Федорович працював учителем неповної середньої школи с. Княжа Звенигородського р-ну Черкаської обл. За версією співробітників НКВС, поет і педагог також поширював націоналістичну літературу та провадив шкідницьку діяльність. Поневіряння катівнями НКВС випали не лише Степанові Бендюженку, упродовж кількох днів заарештували як “повстанців” понад три десятки його односельців, мешканців Лозуватки, включно з головою колгоспу П. Завгороднім, секретарем парткому К. Борщем і місцевими вчителями та колгоспниками.

При обшуку у митця вилучили 12 зошитів із нотатками і віршами. Обдивилися чекісти і два ящики домашньої бібліотеки (за спогадами доньки, Степан Бен не витрачав гроші на себе, але любив купувати книжки). 

У матеріалах справи наявна доволі цікава довідка-характеристика Бендюженка С. Ф., видана Лозоватською сільською радою. У довідці зазначено, що він «мав зимлі 6 га власний римонент та тягло. Був в Питлюрі штабістом. Був в спільці Просвіта та організатором С.В.У. писав вірші куркульські та твори. Які друкувалися тепер зняті». 

Позаяк у справі як керівник “повстанської організації” проходив Петро Шведовський, бухгалтер місцевого колгоспу імені Сталіна, уродженець Тернопільщини (на той момент - територія Польської Респуліки), співробітники додали до обвинувачення Степану Бендюженку і “польський шпигунський слід”. 

Степана Бендюженка розстріляли 1 листопада1937 р. о 24.00 годині, про що свідчить витяг з акту про розстріл, підписаний Шашковим. Ймовірно, прізвище «штатного ката» НКВС Олександра Шашкова, а також його службова кар’єра в органах радянської держбезпеки, довгий час були невідомі широкому загалу. А відсутність у витязі з акту інформації про місце розстрілу дозволила біографам Степана Бена стверджувати, що поета розстріляли в Черкасах. Опосередкованим аргументом на користь цієї версії також була відсутність у матеріалах справи документів про переведення Степана Бендюженка з Черкаської вязниці до Києва. Проте віднайдення в Галузевому державному архіві Служби безпеки України самого акту про розстріл від 1 листопада 1937 року дозволяє з високою вірогідністю стверджувати, що вирок митцю виконали у Києві. Документ підписаний комендантом НКВС УРСР, старшим лейтенантом держбезпеки Олександром Шашковим та начальником внутрішньої тюрми УДБ НКВС УРСР, молодшим лейтенантом держбезпеки Іваном Нагорним – головними виконавцями смертних вироків у столиці у період Великого терору. Відатк, імовірним місцем поховання поета Степана Бена є таємна спецділянка НКВС УРСР у 19-20 кварталах Биківнянського лісу на околиці Києва (нині – територія Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»).

Реабілітували поета у 1958 році, знявши звинувачення “за відсутності складу злочину”. Родина Степана Федоровича багато років нічого не знала про його долю. Дружина Анастасія пішки приносила з Лозуватки до Черкас передачі для чоловіка, які співробітники НКВС ще довго брали, підживлюючи у жінці віру, що він живий. Потім їй повідомили стандартну версію того часу, що Степан Бен засуджений на 10 років без права листування. Наприкінці сорокових родина отримала свідоцтво, що чоловік помер 14 грудня 1943 року в таборах від бронхопневмонії. Лише після реабілітації Степана Бендюженка рідні дізналися правду, а саму родину перестали називати “ворогами народу”.... 

Тетяна Шептицька