Фотоальбом

Конференції та презентації

Відбулась презентація збірника «Биківня – від території смерті до місця пам’яті»

24 червня 2022 року відбулась презентація збірника наукових статей «Биківня – від території смерті до місця пам’яті». Співорганізаторами заходу виступили Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», Інститут історії України НАН України, Головна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією».

Детальніше »

Науковці Заповідника взяли участь у міжнародній науковій конференції «Биківня – від території смерті до місця пам’яті».

3 вересня 2021 року в приміщенні Інституту історії України НАН України відбулась наукова конференція, присвячена 20-річчю заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Співорганізаторами заходу, крім Заповідника, виступили Інститут історії України НАН України, Український інститут національної пам’яті та Галузевий державний архів Служби безпеки України. В роботі конференції, що проходила в змішаному форматі, взяли участь понад 40 науковців з різних міст України, а також Польщі.

Детальніше »

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського мартиролога: Лідія Бендліна

25.04.2022

Сторінками Биківнянського мартиролога: Лідія Бендліна

Життєвий шлях 44-річної Лідії Бендліної не був надто насичений подіями. Улюблена справа, родичі у Києві, приватні уроки для досить різного контингенту людей, народження поза межами СРСР – будь-що з цього переліку могло обірвати її життя у тоталітарній державі. Але радянська влада підставою для розстрілу визначила національне коріння Лідії Карлівни, застосувавши до мирного населення «етнічні чистки».

Однією із складових Великого терору була підготовка та проведення  органами НКВС т. зв. «національних операцій». Головною метою операцій за національними лініями в СРСР було переслідування органами НКВС представників національних меншин (німців, поляків, румунів, литовців, латишів, курдів, греків, угорців, іранців та ін.), яких радянська влада вважала потенційними шпигунами  і диверсантами.

З-поміж масових національних операцій НКВС у період Великого терору вирізнялась німецька. Офіційно репресії по німецькій лінії розпочалися 25 липня 1937 року наказом НКВС СРСР № 00439. Спочатку під арешти потрапляли колишні військовополонені, політемігранти, перебіжчики, відвідувачі німецьких консульств, а потім почали арештовувати звичайних людей за їхнє німецьке походження або навіть і прізвище.

Німкеня Лідія Карлівна Бендліна народилась 09 червня 1894 року у Польщі. У 1913 році після закінчення Вищих жіночих курсів у Варшаві переїхала до Києва, де на той час мешкали її батьки. Викладала німецьку мову на курсах іноземних мов. У 1929 році переїхала в Іркутськ до брата Гюнтера Гуго, працювала викладачем німецької у профтехшколі, Східно-сибірському інституті інженерів залізничного транспорту (нині – Іркутський державний університет шляхів сполучення РФ). У 1934 – повернулась до Києва, влаштувавшись на роботу за спеціальністю до Київського військового округу (навчала командний склад КВО).

У 1935 році в житті Л. К. Бедліної відбулась подія, яка в подальшому житті мала для жінки серйозні наслідки. За доносом гр. Мартекса був заарештований за контрреволюційну діяльність її брат Рудольф. Лідія Карлівна відшукала Мартекса і особисто звинуватила того у наклепі.

Лідія Карлівна була гарним педагогом, тож, попри арешт брата, у 1936 році її запросили викладати німецьку в школі УДБ НКВС УРСР і навіть запрошували приватно навчати родини співробітників НКВС. За деякими відомостями, її учнями були діти чекістів Альтзіцера, Мойсеєва, Самойлова, а також і колишній голова Київського губвиконкому, а згодом нарком фінансів СРСР Г. Гринько (розстріляний у 1938 році в Москві). Але вже у травні 1937 року Лідію Карлівну звільнили з роботи. На короткий час жінка влаштувалась у київську школу № 11 в Дарниці, але її знову звільнили за «формалізм у роботі».

Лідію Карлівну заарештували 15 грудня 1937 року з досить химерним формулюванням звинувачення: «она подозрительна по шпионажу». Під час обшуку співробітники НКВС вилучили підручники з німецької мови, які в подальшому долучили до слідства як контрреволюційну літературу. Перший допит відбувся лише через тиждень 23 грудня 1937 року. Від обвинувачень, висунутих слідчим, Лідія Бендліна відмовилась, наступного дня був проведений додатковий допит, але жінка знову не підтвердила своєї провини. Через чотири дні провели черговий додатковий допит, на якому Лідія Карлівна зізналась у шпигунстві на користь Німеччини, недонесенні про контрреволюційну діяльність брата Рудольфа, подруги Ядвіги Бендліної-Кудоне та приятеля Георга Штрейссе.  Ймовірно, що зізнання Л. К. Бендліної чекісти отримали під тортурами.

Вже 29 грудня 1937 року справу було передано до суду для винесення вироку згідно з наказом НКВС № 00485 (польська операція). Та на засіданні двійки (протокол № 179 від 19.01.1938)  «виправились» і засудили Бендліну Лідію Карлівну до вищої міри покарання як німкеню за наказом № 00439 (німецька операція). Вирок виконали 29 січня 1938 року у Києві. Реабілітована 11 травня 1989 року.

Тамара Бойко