Фотоальбом

Конференції та презентації

Відбулась презентація збірника «Биківня – від території смерті до місця пам’яті»

24 червня 2022 року відбулась презентація збірника наукових статей «Биківня – від території смерті до місця пам’яті». Співорганізаторами заходу виступили Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», Інститут історії України НАН України, Головна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією».

Детальніше »

Науковці Заповідника взяли участь у міжнародній науковій конференції «Биківня – від території смерті до місця пам’яті».

3 вересня 2021 року в приміщенні Інституту історії України НАН України відбулась наукова конференція, присвячена 20-річчю заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Співорганізаторами заходу, крім Заповідника, виступили Інститут історії України НАН України, Український інститут національної пам’яті та Галузевий державний архів Служби безпеки України. В роботі конференції, що проходила в змішаному форматі, взяли участь понад 40 науковців з різних міст України, а також Польщі.

Детальніше »

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського мартиролога: Олександр Беруашвілі

06.07.2022

Сторінками Биківнянського мартиролога: Олександр Беруашвілі

У Биківнянських могилах знайшли свій останній спочинок десятки тисяч громадян УРСР. І хоча більшість закатованих становили українці, Биківня стала місцем поховання і для представників біля 40 національностей. Під Биківнянськими соснами спочивають ще поляки, білоруси, німці, євреї, латиші, греки, грузини…

7 січня 1891 року у с. Ередві Горійського повіту (Грузія) у родині селян народився хлопчик Олександр. У 1914 році він закінчив гарнізонну фельдшерську школу. Але за освітою юнак працював не довго – з 1912 по 1917 рр., коли служив у Російській імператорській армії рядовий, а згодом військовим фельдшером, та з 1917 по 1920 рр., коли працював фельдшером у 10-му військовому госпіталі у Москві.

У 1920-х роках Олександр Миколайович переїжджає в Україну, але змінює свій фах на працю в закладах харчування. З 1921-1923 рр. Олександр Беруашвілі був власником свого буфету, пізніше працював офіціантом. У 1925-1928 рр. – співвласник закладу харчування. З 1929 року по день арешту працював буфетником у буфеті Нархарчу на залізничній станції «Святошин» (тоді – Київської області). Олександр Миколайович був простою людиною, привітною та гостинною. Вважаючи себе радянським патріотом, виховував доньку відповідно до вимог влади, а в сім`ї завжди розмовляв російською. Проте «відданість ленінським ідеалам», аполітична посада та російськомовність не стали йому захистом від репресій.

Уперше Олександра Беруашвілі заарештували співробітники Губ. відділу ДПУ (Державного політичного управління) в 1925 році як учасника Київської групи грузинських меншовиків. Удруге Олександра Миколайовича заарештували праівники управління державної безпеки НКВС УРСР 9 червня 1938 року. Звинувачення було досить типовим для років Великого терору – участь у контрреволюційно-шпигунській організації, проведення у її організаційної та пропагандистської діяльності (ст. 54-6, 54-10, 54-11 Кримінального кодексу УРСР). На цей раз репресивна машина НКВС міцно вчепилася своїми пазурями у звичайного буфетника. Пробувши під вартою 51 день і, вочевидь, змучений катуваннями, Олександра Беруашвілі у Заяві від 29 липня 1938 року зізнається в усьому, що йому закидали в НКВС. І це при тому, що жодного задокументованого (!) допиту ще не було. Ув’язнений зазначає, «що усі подробиці розповість на наступному допиті». Таке твердження може свідчити про те, що неофіційні або не оформлені належним чином допити відбувалися. Офіційно перший допит датований 26 серпня 1938 року, через 79 днів після арешту, на якому Олександр Миколайович визнає себе винним. Наступного дня, а саме 27 серпня 1938 року відбулася очна ставка між Беруашвілі О. М. та Гоглідзе Г. Р., під час якої Беруашвілі зізнається в участі у антирадянській організації. Перевірки свідчень Беруашвілі О. М. та Гоглідзе Г. Р., доказів шпигунства чи інших необхідних процесуальних документів у справі немає.

02 вересня 1938 року Олександра Миколайовича розстріляли за рішенням Особливої трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР в одній із в’язниць Києва. Процес реабілітації О. Беруашвілі розпочато 13 березня 1964 року на основі листа від дочки Тамари з прохання розслідувати справу батька. Після численних перевірок матеріалів, які тривали понад шість місяців, Олександра Миколайовича реабілітовано посмертно 18 вересня 1964 року за рішенням Військового трибуналу Київського військового округу з формулюванням «за відсутністю складу злочину».

Наталія Амонс