Фотоальбом

Конференції та презентації

Відбулась презентація збірника «Биківня – від території смерті до місця пам’яті»

24 червня 2022 року відбулась презентація збірника наукових статей «Биківня – від території смерті до місця пам’яті». Співорганізаторами заходу виступили Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», Інститут історії України НАН України, Головна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією».

Детальніше »

Науковці Заповідника взяли участь у міжнародній науковій конференції «Биківня – від території смерті до місця пам’яті».

3 вересня 2021 року в приміщенні Інституту історії України НАН України відбулась наукова конференція, присвячена 20-річчю заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Співорганізаторами заходу, крім Заповідника, виступили Інститут історії України НАН України, Український інститут національної пам’яті та Галузевий державний архів Служби безпеки України. В роботі конференції, що проходила в змішаному форматі, взяли участь понад 40 науковців з різних міст України, а також Польщі.

Детальніше »

Науковці Заповідника взяли участь у конференції, присвяченій Великому терору

21-22 червня 2018 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулась Міжнародна наукова конференція «Великий терор 1937-1938 р.: філософія й інструменталізація, жертви й виконавці, осмислення й історична пам'ять». Вона об’єднала науковців з різних місті України (Київ, Одеса, Миколаїв, Рівне, Полтава), а також Литви. У роботі конференції взяли участь науковці Заповідника, з доповідями виступили заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька, вчений секретар Заповідника Валерій Філімоніхін, науковий співробітник Микола Бривко.

Детальніше »

Новини

Сторінками Биківнянського марторолога: Єлизавета Потоцька

22.07.2022

Сторінками Биківнянського марторолога: Єлизавета Потоцька

«Потоцька Є. Д. є дружиною заарештованого учасника контрреволюційної білогвардійської організації, колишнього генерала царської армії, командира 1 рангу гвардійського корпусу, колишнього великого поміщика Потоцького П.П. Потоцька монархістка, найближча помічниця свого чоловіка по контрреволюційній роботі. Була пов’язана з представниками іноземних консульств, які відвідували музей Лаври. […] підлягає арешту». (Витяг із довідки на арешт Потоцької Є. Д. від 28.07.1938 р.)

Потоцька Єлизавета Денисівна народилася у Мінську у 1866 р. у родині дворянина та артилерійського офіцера, була онукою поета Д. Давидова. Мала вищу освіту, окрім російської, володіла французькою і німецькою мовами.

У 1884 р. закінчила петербурзький інститут шляхетних дівчат (Смольний інститут у Санкт-Петербурзі). Тоді ж зустріла майбутнього чоловіка дворянина, царського генерала Павла Платоновича Потоцького (родом із Полтавщини). У 1915 р. вони побралися.

Обидва їх сини Павло та Сергій, як зазначено в матеріалах справи, були «офіцерами царської та денікінської армій, емігрували після розгрому білих до Югославії».

Зважаючи на ставлення радянської влади до приватної власності, соціальне походження і великі статки Павла Платоновича, маєтки і капітал у Держбанку перейшли «у народне надбання», старовинні ювелірні вироби – вилучені.

У 1926 році чоловік Єлизавети Денисівни підписав угоду з Народним комісаріатом просвіти УРСР щодо передання у власність як дару науково-художнього зібрання предметів: величезної бібліотеки, колекції графіки, художніх меблів, фарфору, кришталю, а також права на зібрання зброї, що зберігалася в «Русском музее» (Державний Російський музей, Санкт-Петербург) та коштовних речей – в «Гохрані» (сховище цінностей, Москва). «Фактично відправлено з Ленінграда сім вагонів музейного майна загальною вагою 38 тонн». Так подружжя переїхало до Києва у Музейне містечко, а в одному із корпусів Києво-Печерської Лаври облаштували «Музей України. Збірка П. Потоцького», яким став завідувати сам Павло Платонович. На його утриманні перебували онук Павло (студент), дружина (домогосподарка) та її рідна сестра (пенсіонерка).

24.07.1938 р. голову родини заарештовують як «учасника антирадянської військово-повстанської офіцерської організації». А 29.07.1938 року співробітники 3-го відділу 1-го управління НКВС УРСР заарештовують Єлизавету Денисівну. Її звинувачено у тому, що вона нібито була «агентом інорозвідки і учасницею військово-офіцерської організації» (утримували жінку у Київській в’язниці). Тоді ж заарештовано і Любов Денисівну. Оскільки вони були рідними сестрами, мешкали разом і нібито «здійснювали одночасно та за своїм характером однорідні» злочини, їх справи об’єднали.

Під час першого і єдиного допиту від 29.08.1938 р., який міститься в архівно-кримінальній справі, Потоцька Є. Д. заявила, що «жодної контрреволюційної роботи не проводила», а під тиском слідчого здалася і відповіла: «Так. Я сказала неправду. Контрреволюційну діяльність я з чоловіком Потоцьким Павлом Платоновичем проводила починаючи з 1917 року до 1934 рік». Оскільки музей відвідували представники німецького консульства, її звинуватили у шпигунській діяльності на користь розвідувальних органів Німеччини.

Справа розглядалася трійкою при Київському облуправлінні НКВС УРСР (протокол № 238 від 1.09.1938), яка ухвалила «розстріляти», а «особисте майно, що їм належить – конфіскувати». Відповідно до витягів із актів Потоцька Є. Д. та Давидова Л. Д. були розстріляні 5 жовтня 1938 р. Імовірним місцем їх поховання є одна з братських могил на таємній спецділянці НКВС УРСР у Биківнянському лісі, куди впродовж 1937 – 1941 рр. привозили тіла закатованих і розстріляних у в’язницях Києва жертв комуністичного режиму.

У вересні 1959 року зі скаргою до генерального прокурора СРСР звернувся Потоцький Павло Павлович щодо «порушення соціалістичної законності, допущеного Прокуратурою УРСР» стосовно діда Потоцького П. П., бабусі Потоцької Є. Д. та її сестри Давидової Л. Д., «які органами НКВС у 1938 році були заарештовані та знищені».

У зв’язку з тим, що його діда реабілітовано за відсутністю складу злочину, у 1962 р. звернувся повторно із заявою щодо видачі відповідних документів на бабусю та її  сестру.

У 1962 році під час додаткової перевірки встановлено, що обвинувачення сестер ґрунтувалось на їх особистих свідченнях та свідка Охрименка М. А., який змінив свої колишні свідчення і заявив, що вони «були записані неправильно», із Потоцькою і Давидовою  особисто не спілкувався, а щодо їх антирадянських висловлювань йому було відомо зі слів іншої особи. Заново опитані свідки розповіли, що Потоцькі «були лояльно налаштовані до Радянської влади і антирадянських висловлювань з їх сторони їм чути не доводилося». Відомостей щодо причетності до іноземних розвідувальних органів або ж інших компрометуючих матеріалів у відповідних органах не виявлено.

У 1962 р. Потоцька Є. Д. та Давидова Л. Д. реабілітовані за відсутністю складу злочину.

Ярослава КРАВЧЕНКО