Фотоальбом

Конференції та презентації

Відкриття виставки «Биківня – територія пам’яті»

11 січня 2017 року у приміщенні Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» відбулося урочисте відкриття фотодокументальної виставки «Биківня – територія пам’яті». Це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам’яті.

Детальніше »

Науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму» (до 15-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»)

8 грудня 2016 року відбулась науково-практична конференція «Биківнянська трагедія в контексті злочинів тоталітарного режиму». Спільний захід Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету імені Тараса Шевченка об’єднав науковців та громадських діячів України та Польщі.

Детальніше »

Відкриття виставки «Слово, обірване у Биківні»

27 жовтня 2016 року, в річницю розстрілу письменника Майка Йогансена, на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» відбулось відкриття фотодокументальної виставки «Слово, обірване у Биківні». На 8 інформаційних банерах висвітлено долі 20 письменників покоління «Розстріляного відродження», знищених упродовж 1937-1938 років у в’язницях НКВС у Києві та похованих на території колишньої спецділянки у Биківнянському лісі.

Детальніше »

Історичний огляд

Історична довідка

Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»

Загальні відомості

Биківня – селище, розташоване на південно-східній околиці Києва між Броварським проспектом та Бобринецькою вулицею із заглибленням у лісовий масив уздовж вулиць Радистів та Ушицької. Відокремлене Биківнянським лісом від Лісового житлового масиву.

За даними земської управи Броварської волості Острозького повіту, у 1858 році хутір Биківня мав три двори, а з 1897 року – 35 жителів. Упродовж 1937-1941 років Биківнянський ліс був місцем таємного поховання жертв масових політичних репресій, розстріляних співробітниками органів НКВС у київських в'язницях.

Спецділянка НКВС УРСР у 19 - 20 кварталах

Биківнянського лісу

Безпосередній початок масових політичних репресій 1937–38 років поклав лютнево-березневий пленум 1937 року ЦК ВКП (б). Політбюро ЦК ВКП (б) 2 липня 1937 року ухвалює постанову «Про антирадянські елементи». А 30 липня 1937 року заступник наркома внутрішніх справ СРСР комкор М. Фріновський надіслав на затвердження до Політбюро ВКП(б) оперативний наказ № 00447 «Про операцію щодо репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів», у якому надавались ліміти на виконання смертних вироків, у тому числі по УРСР та Київській області.

Напередодні цих рішень, 20 березня 1937 року, Київська міська рада в таємній частині затвердила ухвалу про відвід та відмежування земельної ділянки у 4.2 га «для спецпотреб НКВС УРСР» у 19-20 кварталах Биківнянського лісу. Реальна площа цієї ділянки зараз становить 5,3 га. По периметру ділянку обгородили високим, понад 3 метри, парканом темно-зеленого кольору з щільно підігнаних дощок. Поверх паркану було натягнуто колючий дріт, встановлено спостережну вежу. За спеціально розробленою НКВС легендою для місцевих жителів, на території спецділянки розміщувався артилерійський склад.

Тіла розстріляних у київських в’язницях НКВС після 24 години ночі навантажували на «полуторки» і під охороною таємно привозили на спецділянку, де скидали у заздалегідь викопані ями, присипали вапном та ґрунтом. Так продовжувалось з 5 серпня 1937 по 17 вересня 1941 року. Безпосередньо на території спецділянки НКВС УРСР у Биківні імовірно розстрілювали влітку 1941 року громадян, які виходили з оточення. Так, за свідченнями очевидців, зокрема, співробітники НКВС розстріляли на спецділянці велику колону радянських військовослужбовців та цивільних осіб. Всі вони були поховані у братських могилах.

Після окупації Києва нацистськими військами у вересні 1941року правда про справжнє призначення цього спец об’єкту стала відомою німцям, які провели часткові розкопки і виявили масові поховання жертв сталінського режиму.

З середини вересня 1941 року спецділянка за своїм прямим призначенням більше не використовувалась. За далеко неповними даними українських істориків, дослідників масових репресій, на території самої спецділянки НКВС у 1937-1941 роках поховано 30-35 тисяч розстріляних мешканців Києва і області, а також понад 3,5 тисячі іноземних громадян.

Територія спецділянки НКВС УРСР є найбільшим похованням серед подібних на території України, а також входить у трійку найбільших поховань періоду сталінізму в колишньому СРСР.

Правда про спецоб´єкт НКВС УРСР, розташований в Биківнянському лісі під Києвом, упродовж існування СРСР десятиліттями надійно приховувалась під грифом «Цілком таємно» в архівах радянських спецслужб. Так продовжувалось до початку 1960-х років, поки в Києві не було засновано «Клуб творчої молоді», члени якого неофіційно збирали матеріали про сталінські репресії 1930-х років. Очолив цей клуб режисер, дослідник сталінських репресій Лесь Танюк.

Членами Клубу було виявлено масові поховання у Биківнянському лісі. 8 січня 1971 року Л. Танюк звертався з листом до членів політбюро ЦК КПРС, а також першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, у якому вказав, що у Биківні дуже вірогідно поховано багато відомих людей, починаючи від письменника Івана Микитенка до керівника НКВС Станіслава Реденса. Офіційної відповіді він не отримав, а незабаром членів «Клубу творчої молоді» Аллу Горську було знайдено вбитою, Василя Симоненка по-звірячому побили міліціонери і він невдовзі помер. Численні скарги місцевих мешканців стосовно мародерства на місцях масових поховань змусили владу вжити заходів. У квітні 1971 року почала роботу Урядова комісія, згодом працювали й інші Урядові комісії: 1987 року та 1988-1989 років. Та всі комісії, починаючи від першої (заочної) 1943 року, робили «висновки», що у Биківнянському лісі поховані жертви німецько-фашистських окупантів. Тільки остання Державна комісія, створена в кінці 1988 року розпорядженням Уряду УРСР № 534, після розкопок, за матеріалами кримінальної справи, проведенням ексгумації останків похованих та свідчень більше двохсот свідків, зрештою, визнала, що у 19-му та 20-му кварталах Биковнянського лісу поховані жертви сталінських репресій 1930-х - початку 1940-х років. У грудні 1988 року Генеральна Прокуратура УРСР відкрила та розслідувала кримінальну справу №50-0092, матеріали і висновки якої повністю підтвердили, що у Биківнянському лісі поховані жертви масових політичних репресій 1937-1941 років.

Величезний внесок у розкриття таємниці спецділянки НКВС УРСР внесло Товариство «Меморіал» ім. В. Стуса, відомі українські правозахисники, «шестидесятники» Л. Танюк, А. Горська, В. Симоненко, М. Лисенко, письменники: І. Драч, О. Мусієнко, історики: П. Тронько,      В. Сергійчук, Ю. Шаповал, С. Білокінь, О. Бажан, А. Кола, А. Кондрацький, А. Амонс, М. Роженко.

Іноземні громадяни, поховані в Биківні.

Катинський слід у Києві

Серед жертв, похованих на спецділянці НКВС у Биківні, є представники понад 30 національностей, а також іноземні громадяни, з-поміж яких найбільшу кількість складають громадяни Польщі, Німеччини. Серед інших іноземців є навіть японці та асірийці.

Унаслідок таємної змови зі Сталіним (Пакт Молотова – Ріббентропа), Гітлер 1 вересня 1939 року розпочав широкомасштабну військову операцію «Вайс», метою якої була ліквідація польської держави та її окупація до меж, встановлених таємним протоколом до пакту. 17 вересня радянські війська захопили території Західної України та Білорусії, які тоді входили до складу Польщі. Після вторгнення Червоної армії значна частина польських офіцерів та цивільних були взяті в полон і етаповані до в´язниць та спецтаборів військовополонених по всій території УРСР та СРСР.

5 березня 1940 року нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія надіслав доповідну записку Й. Сталіну за №794/Б з пропозицією розстріляти польських офіцерів, які утримувались у спецтаборах для військовополонених (Старобільському, Осташківському та Козельському) та поляків, що перебували у в'язницях Західних областей України та Білорусії. В той же день Й. Сталін погодив доповідну записку, яку розглянуло Політбюро ЦК ВКП(б) на засіданні – 5 березня 1940 року (№ 18П/144, протокол засідання № 13). За тим рішенням, «Вища Трійка» засудила до розстрілу 21 857 польських офіцерів та інших польських громадян. Щоб звести до мінімуму кількість осіб, задіяних в операції, задля гарантування її таємності НКВС ухвалило рішення перевести більшу частину поляків до в´язниць Мінська, Києва, Харкова та Херсону. Тому частина польських офіцерів та цивільних з в´язниць Західних областей України була етапована до Києва. Згодом їх розстріляли, і вони опинились у братських могилах Биківнянського лісу.

У 2001-2012 роках спільною українсько-польською археологічною експедицією проводились ґрунтовні дослідження на території сучасного Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Завдяки розкопкам виявлено понад 200 поховань, у тому числі 70 братських могил, у яких знайдені численні рештки розстріляних поляків. За документами НКВС, знайденими в архівах СБУ, археологічними дослідженнями, загальна кількість розстріляних полонених поляків у Києві складає понад 2600 осіб. Це була вже друга масштабна каральна операція НКВС СРСР проти поляків. Перша акція відбулась проти поляків – громадян СРСР, які постійно проживали в Києві та області, під час «Великого терору» 1937-1938 років.

Каральна акція здійснювалась за національною ознакою, згідно з оперативним наказом НКВС СРСР № 00485 від 11 серпня 1937 року, так звана «польська операція ПОВ». У 1937 році «ПОВ – польська організація військова» існувала лише на папері, бо припинила свою діяльність ще у 1921 році. Проте, органи НКВС розстріляли у Києві, начебто, за причетність до цієї «організації», декілька тисяч поляків Київщини.

Іншу велику групу іноземних громадян, розстріляних органами НКВС у київських в’язницях і таємно похованих у Биківні, складали громадяни Німеччини. Їх репресували на виконання оперативного наказу  НКВС СРСР № 00439 від 25 липня 1937 року (так звана «німецька операція»), за національною ознакою. Німців переслідували і розстрілювали за причетність до сфабрикованих енкаведістами контрреволюційних організацій: «Німці-фашисти», «Тевтонці», «Національний фашистський центр».

Пам’ятки, встановлені у Биківнянському лісі

Створення в Биківнянському лісі меморіального комплексу було започатковано у 1994 році за рішенням Президента України. Перші пам`ятні хрести та скульптура, присвячені жертвам, похованим на території колишної спецділянки НКВС УРСР, встановлені в 1995 році за проектом українських митців – скульптора В. Чепелика і архітектора Г. Кислого. У травні 2001 року Кабінет міністрів України ухвалив Постанову № 546 «Про створення Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

24 червня 2001 року у рамках офіційного візиту в Україну Биківню відвідав Папа Іван Павло II.

Указом Президента України від 17 травня 2006 року № 400/2006 Державному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» надано статус Національного.

21 вересня 2012 року на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», у присутності президентів Польщі та України, урочисто відкрито Міжнародний меморіал жертвам тоталітаризму 1937-1941 років, який складається з двох частин: українського Меморіалу і польського військового кладовища. Меморіал збудований у 2012 році за проектом українського архітектора, академіка Л. Скорик та польських архітекторів Роберта Гловацького та Марека Модерну.